75 років пам'яті: забуттю не підлягає
Відіслано Binka в 29/09/2016 10:48
Осінній день в парку... Хочеться бігати і радіти життю... Лише поодиноко вивищуються пам'ятки. Хрест на братській могилі загиблим ОУНівцям, і серед них десь знайшла спокій Олена Теліга.
Проходимо мальовничою галявиною до яру. Птахом злітає в останню дорогу група воїнів-атлантів.
Дорога в небо, яка веде в прірву, стала вічним гранітом на могилі військовополоненим.
Проходимо під землею і опиняємося на дорозі скорботи, якою 75 років тому пройшли тисячі ніг. Великих і малих, чоловічих і жіночих, старих і маленьких... Діти... Ніщо не зупиняло ворога. Кибитка, прошита автоматною чергою...
5 таборів назавжди пішли в небо.
Пам'ять про Голокост. Сюди йдуть і йдуть люди. І зблизька, і здалека. Це не просто парк. Це парк-пам'ять двом трагедіям: нелюдській долі жерт німецьких загарбників і нелюдському бажанню в повоєнні роки забути, забудувати. Але ж тут під кожним деревцем, під кожним камінцем хтось знайшов свою могилу. Це свята земля. І потрібно ще подумати про увіковічнення достойно і гідно. А поки що вчимося розуміти чужу біль, цінувати життя.
Учні 7-А долучилися до вшанування 75 роковин трагедії Бабиного яру. Ми живі. І вдячні тим, хто ціною власного життя дав нам можливість радіти, шанувати, не забувати.
